Козак Мамай: Українська народна ікона

Ви коли-небудь чули про український народний образ козака Мамая?

Уцьому дописі ми досліджуємо історію цієї улюбленої постаті, присутньої протягом століть в українській культурі та мистецтві. Символ стійкості, свободи та душевного життя, козак Мамай також є одним із натхненників нашої біобювету в Markthalle Basel.

Національний символ крізь століття

Козак Мамай - один із найпоширеніших і найулюбленіших народних образів України. Ці витвори мистецтва, що зазвичай зображують сидячого козака, який грає на кобзі чи бандурі у так званій "східній" або "козацькій" позі зі схрещеними ногами, мають культурне значення вже понад чотири століття. Мамай, якого часто малюють в оселях, на полотнах або навіть на стінах, став уособленням ідеалу української свободи та стійкості її народу.

Назва та її походження

Термін "Мамай" використовувався у двох значеннях: як особисте ім'я або прізвисько легендарного воїна, а також як загальний термін для позначення групи людей, які вели вільний кочовий спосіб життя в степу. Деякі дослідники 19-го століття зазначали, що "мамаї" асоціювалися з мандрівними народами. Інші, в тому числі в ранніх словниках, пов'язували цю назву з кам'яними статуями в українських степах - залишками давніх цивілізацій.

Постать козака Мамая, ймовірно, виникла в реальному історичному контексті, особливо в 14-15 століттях, коли нащадки монголо-татарської еліти поступово асимілювалися в українському суспільстві. У 17-18 століттях прізвище "Мамай" набуло значного поширення серед реєстрового козацтва. Згодом у народній уяві виникла міфологізована версія Мамая: тихий воїн-музикант, який уособлював духовну глибину, силу та культурну гордість.

Візуальна композиція та еволюція

На картинах Мамая можна виокремити два основні композиційні типи. У першому випадку Мамай зображений на самоті, сидячи на землі, схрестивши ноги, і граючи на струнному інструменті - зазвичай кобзі або бандурі. Різниця між кобзою та бандурою є важливою: хоча вони схожі, але відрізняються за конструкцією та технікою гри, причому бандура є складнішою і символізує українську душу.

На ранніх картинах Мамай сидить на простому або символічному тлі. У більш складних версіях його супроводжують кінь, дерево (часто дуб), зброя, особисті речі та традиційні предмети, такі як горщики, кухлі, капелюхи чи торби. Деякі версії показують його біля річки або на лісовій галявині, що нагадує глибоко український пейзаж.

Загальна тональність цих картин спокійна, але часто несе в собі тиху напругу, затишшя перед бурею. Постать Мамая рідко дивиться прямо на глядача. Натомість він виглядає інтроспективним, зануреним у свою музику та думки.

Культурні пласти: Текст і жест

Багато картин містять рукописний текст - або поетичні рядки, або дотепні коментарі, або ідентифікаційні написи на кшталт "Козак Грицько", "Козак Бардадим" чи "Шарпило". На деяких є короткі ініціали на щитах або гербах, які дослідники інтерпретують як посилання на історичних героїв.
Розміщення тексту варіюється, але найчастіше довгі поетичні рядки з'являються внизу картини. Ці вірші часто містять гумористичні, драматичні або філософські монологи в дусі українського лялькового театру та бурлескної народної сатири. Наприклад, деякі з них поєднують героїчну тематику з приземленим гумором, відображаючи як серйозність воїна, так і народний сміх.

Одним з автентичних прикладів є народний вірш, написаний на цих картинах:

"Хоч подивишся на мене, та не здогадаєшся,
Звідки я і як мене звуть;
Бо я маю не одне ім'я на свій рахунок..."

("Хоч подивишся на мене, та не здогадаєшся
звідки я і як мене називають;
бо я маю не одне ім'я на свій рахунок...")

Цей вірш відображає загадкову і багатогранну особистість Козака Мамая, підкреслюючи його роль і як індивідуальності, і як символічної постаті, що уособлює багато імен і значень в українській культурі.

Матеріали та художня практика

Більшість картин Мамая 18-19 століть були створені олійними фарбами на полотні, хоча існують приклади на папері, дереві та навіть глиняній штукатурці. Сьогодні збереглося близько сотні таких творів, хоча багато з них не датовані, і їх треба визначати за допомогою контекстуальних підказок.

Традиція розвивалася: до 20-го століття козак Мамай перейшов з народного мистецтва у сферу професійного живопису та гравюри. У міру того, як реальна козацька історія зникала, художники, науковці та пересічні українці все частіше зверталися до Мамая як до культурного якоря.

Мамай у сучасній культурі

З часу здобуття Україною незалежності у 1991 році образ козака Мамая відродився у різних видах мистецтва: мозаїці, вітражах, вишивці, монетах, марках, графічному дизайні. Він з'явився на етикетках сірникових коробок, театральних афішах і навіть на військових меморіалах.

Під час і після Революції Гідності 2014 року Мамай став чимось більшим за фольклор - він перетворився на символ українського воїна, захисника та національного духу. Скульптури Мамая тепер стоять в пам'ять про загиблих захисників, нагадуючи громадянам про цінності, які він уособлює: гідність, силу, музику та свободу.