Максим Буткевич про полон, пропаганду та справжнє значення свободи

Нотатки з панельної дискусії в Базельському університеті, 20 березня 2026 року

Вечір із Максимом Буткевичем: Україна — чотири роки війни. Що означає свобода?

Коли глядачі увійшли до зали, Максим Буткевич уже сидів за столом експертів. Спокійний, майже непримітний чоловік — з тихим, глибоким поглядом. Він говорить тихо, без пафосу. І саме тому кожне його слово вражає.

Журналіст, правозахисник, активіст, солдат, військовополонений — а з жовтня 2024 року — вільна людина.

Від антимілітариста до солдата

Буткевич присвятив своє життя боротьбі з насильством — як журналіст, як учасник Майдану 2013 року та як правозахисник. Коли в лютому 2022 року Росія вторглася на територію України, він добровільно вступив до лав армії. У цьому, за його словами, немає суперечності: «Не треба відчувати провини за насильство, коли ти захищаєш себе».

Поневолення та мовчання родин

У червні 2022 року його взяли в полон російські війська. У результаті показового судового процесу його засудили до 13 років ув’язнення у виправній колонії. У жовтні 2024 року його звільнили в рамках обміну полоненими — завдяки міжнародному тиску, зокрема активній участі Європейського громадянського форуму.

Він відкрито й конкретно розповідав про своє перебування в полоні. В’язнів систематично піддавали психологічному тиску: їх змушували співати російський гімн, повторювати розповіді про звірства та робити заяви, що відповідали пропаганді. Тих, хто відмовлявся, піддавали фізичним тортурам. Деяких, — тихо додав він, — навіть до смерті.

Він також згадав про інших: цивільних ув’язнених — людей, які зникають без пред’явлення звинувачень, без судових процесів, без будь-якого зв’язку зі своїми родинами. За оцінками, наразі в російському полоні перебуває від 2 000 до 16 000 цивільних осіб. Їхні родини мовчать, побоюючись, що самі стануть мішенню. Про це мало що відомо — і це зроблено навмисно.

Пропаганда — точна, гнучка, небезпечна

Буткевич проаналізував стратегію російської пропаганди з вражаючою чіткістю. Всередині Росії вона легітимізує війну та подає її як оборонну боротьбу проти Заходу. Зовні, тут, на Заході, вона адаптується до своєї аудиторії: консерватори отримують аргументи проти ЄС та ліберальних цінностей; лівоорієнтована аудиторія — аргументи проти американізму та глобалізації. Послання залишається тим самим — змінюється лише мова.

«Істина не є відносною, — сказав він. — Істина — це не те, що про неї говорять. Істина — це те, що існує». А Росія вторглася в Україну. У залі пролунали оплески.

Він також визнав, що навіть українці не захищені від пропаганди — це болюче, але чесне спостереження. Як і скрізь, теорії змови проникли в українське суспільство. Це робить роботу активістів ще більш нагальною.

Свобода — не лише у теорії, а й на практиці

Він говорив про свободу не як про політичне поняття, а як про фізичний, екзистенційний досвід. Ті, хто справді перебував у в’язниці — без можливості втекти, без права голосу, без гідності — знають, що означає це слово. «Без свободи немає справедливості», — сказав він. «Без справедливості рішення приймає держава, а не народ».

Він нагадав, що права людини — одне з наймолодших досягнень в історії: їм ледь виповнилося три покоління, вони тендітні й ніколи не були гарантовані. «Якщо ми забудемо ці цінності, весь світ стане схожим на Росію». Це не погроза. Просто тихе, непохитне переконання.

Звідки береться сила?

З аудиторії пролунало запитання: Як вам це вдається? Як ви зберігаєте сили? Його відповідь була позбавлена будь-якого героїзму: «Люди бояться. Звісно, вони бояться. Ніхто не народжується, щоб воювати». Але в України не було вибору — ні під час Майдану, ні у 2014 році, ні у 2022 році. Щоразу на кону стояло все. Щоразу вони обирали опір. І щоразу цей досвід зміцнював солідарність.

Щодо зростаючої апатії в Європі він висловився чітко: «Україна захищає не лише українські цінності. Вона захищає універсальні цінності — ваші цінності. І саме зараз настав цей момент». Знову пролунали оплески.

Захід — вдячність і відкриті питання

Буткевич висловив щиру вдячність Заходу — без західної підтримки Україна не витримала б цих чотирьох років. Але він також був відвертим: підтримка у 2022 році надійшла занадто пізно і була надто обмеженою. Нещодавні зміни в політиці США викликають у нього та багатьох інших розгубленість.

«Ми не розуміємо, чому. Ми запитуємо себе, на чиєму вони боці». Сотні мільйонів людей у Східній Європі, які довіряли НАТО, тепер почуваються покинутими — опинившись між Заходом і Росією, вони не впевнені, чи хтось ще їх помічає.

Свідок, який не замовкає

Максим Буткевич подорожує світом, виступаючи з лекціями. Разом з іншими українськими активістами він прагне впливати на громадську думку, осіб, що приймають рішення, та на всіх нас. Цього вечора це стало зрозуміло.

Девіз його радіостанції залишається незмінним:

«Слухай — думай!»